СУМНО ПЛАЧУТЬ В ХРАМІ ДЗВОНИ
Плачуть дзвони…
Тихо — тихо…
Знову горе… Сльози…
Лихо…
Впали на дорогу квіти.
Воїн на щиті убитий..

Біжить мати зустрічати.
— Вставай, сину, йдем до хати!
Коровай спекли для тебе..
Рано тобі ще на небо…

Син мовчить… Закриті очі.
Відпускати смерть не хоче…
А душа — вже білий сокіл.
В інший світ летить високо.

На подвір’ї домовина.
Батько дивиться на сина.
Чорний ворон в небі кряче..
Сивий батько тихо плаче…

Син все чує, та не встане.
Біля серця в нього рана.
Люди в чорному і плач.
Побратим шептав:
— Пробач…

На цвинтарі чорна яма.
Сивий батько, сива мама..
— Боже, він іще дитина.
Й відпустила руку сина.

Закопали… Поховали…
» Вічна Пам’ять» заспівали.
Гримів салют біля могили. Вітри тихо оголосили..

Дощами Осінь заридала.
Мама душу поховала.
Батько — серця половину, залишив у вічність сину.