МИНАЄ РІК БЕЗ СИНА
Граніт мовчить…
Холодні очі сина.
Салют прощальний рік,
як відлунав.
Страшні слова:
— Василь загинув.
В небесний стрій Господь
його забрав…

Хлопець, як дуб…
Йому ще жити й жити.
Дітей ростити… Тішити батьків.
Лежить в землі він ворогом убитий.
Життям свою країну захистив.

Не вірить тато… Сивина на скроні…
Почує кроки:
— Може йде Василь!
Тримає мама фото у долоні.
Спогади, ніби на рану сіль.

Недавно перший зубчик… Перші кроки… Вели його за руку в перший клас…
Невдачі, радощі, уроки.
Він був промінчик сонечка для нас…

Сестричкам братик — кращих
не буває.
Бог вроду дав: високий і стрункий…
Чому так рано ти пішов до раю.
Коротким був для тебе шлях земний…

Дорослий став, в руках козацька сила.
Бандерівська кипіла в жилах кров.
— В Азов піду! — ми так тебе просили.
До України верх взяла любов.

Відважний воїн, зброя в руках.
— Я щасливчик! Не загину.
Ішов у бій, не знав що таке страх.
Просила мама:
— Бережи себе, дитино.

Була родина молитвами
з ним.
Просили повернутись, все лишити.
Нам обіцяв вернутися живим.
— Хто, як не я, вас буде боронити…

Смерть перейшла дорогу у житті.
На подвір’ї чорна домовина.
Додому повернувся на щиті.
Помер, аби не вмерла Україна.

Живий в молитвах, спогадах, думках…
Не повернути і не обійняти.
Нащо батькам Герой на небесах.
Під портретом сина смерті дата.

Минає рік затих церковний дзвін.
Немає сліз, наплакали їх ріки.
Для людей Герой відважний він.
Для батьків — в серці живий навіки…

Війна забрала найдорожче
в нас.
Небеса синів не повертають.
Болю втрати не лікує час.
Слава Герою! Герої не вмирають…