МАМО, Я ЛІТАЮ
Мамо,
не згадуйте мене слізьми. Їх так багато,
що течуть рікою.
Тобі не раз махну з небес крильми, вони тепер, у мене за спиною

Рідна пробач, я не вернувся з неба.
Буду в блакитній
вічності літати.
Весною птахом повернусь до тебе,
а ти не зможеш сина обійняти..

Бачив там пекло —
полум’я і дим.
Штурвал тримав.
Не думав, що вмираю. Як тяжко світ лишити молодим… Небо собі пілотів забирає….

Годинами щодня дивлюся в небо.
Життя іде, а спокою
не має..
— Дай сину, мені
вісточку про себе.
Озветься вітром:
— Мамо, я літаю!!!

З дитячих літ, мій
син вже мрію мав.
Він в небесах, як птах, хотів літати. І тільки
хто у нього запитав, відповідав:
— Пілотом хочу стати!!!

Він білим Янголом
в цей світ прийшов малим. Очі блакитні
мав кольору неба.
Він ніби сонечко прийшов до нас, у дім.
Сором’язливий, казали про тебе..

Допитливий і скромний підростав. Як діти всі, хотів багато знати.
Спокійну вдачу, добре серце мав. Був мамі радість, гордістю для тата

В школі, як всі — щось знав, чого не знав.
Він не любив нікому набридати… Дядько
на гвинтокрилі покатав
Син твердо вирішив пілотом стати.

Літа ішли, він мрії не змінив. Дорослий
став, впевнений і завзятий.
В інститут Кожедуба
вступив. Світився щастям.
— Я буду літати!!!

Пишалась сином.
Вже дорослим став.
Моя опора, як не стало тата. Диплом отримав і штурвал тримав.
Планів на життя було багато..

Війна прийшла, в пекло почав літати…

Людей в безпечне
місце забирав.
Їжу на нуль
возив, медикаменти.
Господь ваш екіпаж оберігав, хоча бували
і важкі моменти…

— В мене все добре! —
нам завжди казав.
Про справи не любив розповідати.
Скільки людей, дітей
він врятував.
Чому Бог вирішив його собі забрати?!

— Загинув Валентин!
Земля пішла з під ніг.
В ту мить, я на сто років постаріла. Вороги кляті збили його МІГ для сина Ангели принесли з неба крила..

Такої не чекала я біди.
Як пережити горе це не знаю..Син в небі залишився, назавжди.
Вітер приносить:
— Мамо, я літаю!!!

Напевно, збожеволів білий світ. Ховати сина нема гірше муки.
Пішов, не залишивши слід, вже не побачу синових онуків..

Сестра не вірить.
Може сон страшний?!
Номер знайомий досі набирає. Для нас він десь далеко і живий.
Час не лікує, ми не відпускаєм.

Тепер, з світлини дивиться на нас.
Із посмішкою рідною такою, сказати хоче.
— Повернусь до вас.
Із журавлями, ранньою весною…