《БОГ ПОКАРАЄ ВИННИХ В ТВОЇЙ СМЕРТІ》
Командир,
на смерть тебе послав.
Сказав:
— Права не маєш відступати.
Не повернешся, загинеш — він це знав.
І не подумав що чекає мати.

Де ви взялись такії командири,
що не цінуєте життя інших людей.
Хто дав погони вам носити і мундири.
На смерть послати без жалю чужих дітей…

Болить душа.
Біль з часом не минає.
Час не лікує, де себе подіти. Я Богу дякую що син могилу має, рідні приходять і приносять квіти.

Сьогодні День народження твоє.
Не привітати вже і не зустріти.
— Сину, пробач, мама далеко є. Не принесу я на могилу квіти.

Біля портрета свічку запалю, добрим словом тебе згадаю. Все з неба бачиш:
— Я тебе люблю і нікуди з серця не відпускаю.

Братик, сестричка на цвинтар прийдуть.
Скажуть:
— З Днем народження Романе. Сльози на могилу упадуть. Для тебе свято більше не настане.

Наказом командир
тебе убив. І ти пішов,
хоч знав що там загинеш. Як мало,
рідний, ти між нами
жив, покинув сиротою свого сина.

Мій первісток.
Веселу вдачу мав.
З дитинства все брався допомагати.
Сестричку, братика менших доглядав.
Всього навчитися хотів, все знати.

Як всі навчався
по совісті жив футбол встигав із хлопцями ганяти правду очі людям говорив, коли просили йшов допомагати.

Здобув освіту жив і працював. Любив село, хотів в нім далі жити.
Відслужив багато планів мав. Син народився було для кого жити.

Одним із перших прийшов на війну.
Бо в нашу перемогу вірив щиро.
Там і зустрів він смерть свою страшну. Гріх за сина буде командиру.

Шукала довго, Господа просила. Аби знайти його нам шлях казав. Щоб в сина хрест був свій, була могила, він,
як Герой під прапором лежав.

І День народження земне — це мертва дата.
Воно для нас завжди буде в сльозах.
Не обійняти вже не привітати, сина Господь вітає в небесах.

Раною мені на серці втрата. Дітей Бог колись послав. Перший Роман став Ангелом крилатим. Бо командир вмирати наказав.

Я не прийду, синочку, мій до тебе. Свічку запалю в чужому краю
З вітром передам тобі на небо:
— Рідний, З Днем народження вітаю.