РАНО БУЛО ТОБІ НА НЕБО .
Минає час,
а біль не відпускає. Щодня, стає ще більшим у мені.
На цвинтар кличе, бо
там син чекає, ті рідні очі навік кам’яні…

Впаду і плачу…
— Сину, як тепер, без жити, дихати я маю.
З того страшного дня,
як ти помер, журавликом щоночі виглядаю…

І голос сина, як кришталь, згори.
Приніс із вічності на крилах своїх вітер.
— Матусю, рідна, сили
всі збери.
За мене і за себе маєш жити!

Дитя єдине,
я сама зростила.
Вкладала душу, ночі
не доспала.
Маленьким на руках його носила.
Бабуся мені все допомагала.

Нам радістю і сонечком зростав.
Бабуся з нього здувала пилинки.
Такий цікавий, нас про все питав.
На місці не сидів він ні хвилинки.

В школі як всі.
Але талант він мав,
був артистичний любив виступати.
Жодного концерту не пропускав.
Компанійський, друзів мав багато.

Від негараздів ми
його оберігали.
Він був єдина радість в нас. Жили заради нього працювали, не помічали, як минає час.

Здобув освіту.
В армії служив.
Мужнім став Артур і не впізнати. Не нарікав
і нам не говорив. На майбутнє планів мав багато.

Війна.
Він контракт там підписав, додому вже його не відпустили.
Мало 19 літ і воював, коли дорослі десь у закутках сиділи.

Нам втому не показував і страх.
— Все буде добре! — до нас посміхався.
Ми бачили війну в його очах, Хоч приховати все від нас старався.

Молилися, бо він у нас один. Бога зберегти його просили. День
для нас став чорний і страшний, коли сказали що Артура вбили.

Земля з-під ніг і зупинився час.
Бабуся як голубка сива стала.
Він був як промінь сонечка для нас, війна життя у нього відібрала.

Я не живу і навіть не існую. Мертва шукаю скрізь синові очі. Телефон беру, надіюся почую і відпускати назавжди не хочу.

Ворожий дрон
й не стало в мене сина.
Онука єдиного бабуся поховала.
Лежить в землі Артур — зовсім дитина. А я онуків бавити чекала..

Зовсім юний вічним сном спочив. Сльозами квіти поливаю на могилі.
— Чому ти, Господи,
його не захистив, невже молитви всі були безсилі.

Як важко свого сина хоронити. Нема вже місця у річках сльозам.
Він мав ще довго і щасливо жити. Вбили кати… Прокляття вічне вам.