《 СМЕРТЬ ТВОЮ НІКОЛИ НЕ ПРИЙМУ》
Сину, сину.
Стану над водою.
Тут погляд твій останній в небо був.
Смерть на війні ходила за тобою, а біля хати у ставку втонув.

Пробач, що смерть твою не відчувала. Не дав Господь її спинити сили. Не захистила я тебе, не врятувала.
Вже 40 днів стою біля могили.

Крізь фото в душу дивишся мені. Тебе без слів я можу зрозуміти.
— Мамо, не плач, доля така мені. Сама казала, долі не змінити.

Дорогами АТО мій син ходив. Зброя в руках і смерті не боявся.
Повагу побратимів заслужив, першим, найкращим бути він старався

Приходив й повертався знов туди. Війна, перший пішов країну боронити. Дзвонив веселий і усміхнений завжди. Казав:
— Ми переможем.
Буду довго жити.

В Британії науку здобував. Заплеті побратимів не ховався.
Син досвід бойовий хороший мав, передати іншим його старався.

Звання лейтенанта без освіти заслужив. Солдат у бій завжди за собою. По совісті по правді жив. Родина вся пишалася тобою.

Вома, на ротації він був.
З друзями біля ставка відпочивали. Ніхто не бачив, як мій син тонув.
Мені цю новину страшно сказали.

Вже 40 днів, а вірити не хочуне хочу. Що під хрестом лежить синочок мій. Дзвінок чекаю, закриваю очі і чую його голос:
— Я живий!

З дитячих літ характер міцний мав. Лідером завжди хотів він стати
Як дітей організувати знав. Друзів завжди було в нього багато.

По господарству всю роботу знав. Не лінувався мамі допомагати. Щиру вдачу добре серце мав
Коли попросять останнє мій віддати

Після школи навчатися пішов, не довчився, підписав контракт служити. Казав що в армії себе знайшов. Життя любив і просто хотів жити.

Донечка була для нього всім. Заради неї тримав в руках зброю. Ти стільки горя залишив усім не встигли попрощатися з тобою.

Вже 40 днів лежиш між прапорів. Я сива, мов голубка від сліз стала.
До Перемоги дійти хотів, не вірю що тебе вже поховала.

Пробач, синочку, що не вберегла. І після тебе залишилась жити. Мама тобі, колись, життя дала, а не могла від смерті захистити