《 Я БУДУ З НЕБА БОРОНИТИ ВАС》
Моя душа на небо відлітає.
Покину, рідні, вас
й батьківську хату.
Господь на суд мене
в раю чекає, я буду перед ним відповідати.

У мене є лише одна провина.
Я не боюсь про неї розказати. Понад
усе, любив свою країну
і зброю взяв, щоб її захищати…

Колись, дощем, чи вітром повернуся.
Впаду на скроні мами сивиною.
Ти найкращою була,
моя матусю, пробач,
що стала мамою Героя..
…………………………………..

Як без тебе жити мені, сину. Я дихати, буває, забуваю.
Навіки одягла чорну хустину, але не вірю, плачу і чекай..

Речі твої і фото в чорній рамці. Я не сприймаю
те, що ти загинув. Співала пташка, за віконцем, вранці, то душа твоя прощалась, сину.

Ще не давно по стежках ходив, які вже заростають споришами
Добрий, привітний був, життя любив. Гордість батька і крила для мами.

З дитячих літ
серйозний, і смішний.
Хотів відразу і багато мати. Собі роботу сам шукав синочок мій.
Рано навчився гроші відкладати.

По господарству все допомагав, час не любив даремно марнувати. Кроликів любив і доглядав, нема часу футбол як всі ганяти.

Непомітно так дорослим став. Хотів всього навчитися у тата. На городі нам допомагав господарстві лад знав дати.

Машини, різну техніку любив. Мріяв вирости швидше, на ноги стати.
Нікому зла і кривди не робив, був добрим сином, другом, братом.

Здобув освіту.
Жив і працював.
Від життя він не хотів багато. Мрії на майбутнє плани мав.
Все перекреслила війна проклята.

Без роздумів пішов, у перші дні. Мужній такий сміливий і завзятий.
Вперто сказав батькові і мені:
— Хто, як не я, вас буде захищати.

Всяке було а він не нарікав. Дзвонив
до нас і завжди посміхався.
— Все в мене добре.
Так завжди казав.
В бою за побратимів
не ховався.

Вперто йшов дорогами війни
Смерть не раз дивилась йому в спину.
Одного разу не почули.
— Я живий.
Голос чужий сказав:
— Ваш син загинув.

Сорок днів за сином свічка плаче. Сивий туман на скроні. сивиною. Я божеволію від думки не побачим.
Не поцілуєш мамині долоні..

Горе не втопити у сльозах. Змиритись важко, що сина немає.
Птахом душа літає в небесах крильми, тепер, країну захищає.

На цвинтарі, як тінь серед могил. Не знаю
як, та мушу далі жити.
І знайти, напевно, таких сил, щоб назавжди синочка відпустити..

Як важко свого сина хоронити. Нема вже місця у річках сльозам.
Він мав ще довго і щасливо жити. Вбили кати… Прокляття вічне вам.