《 МАМА ГЕРОЯ — ХРЕСТ ВАЖКИЙ》
Мама Героя.
Не звання, а хрест важкий.
Сльози за сином,
якого вже немає.
Сама зростила — був єдиний мій.
Війна бере найкращих. Не питає.

Мама Героя — це завжди одна, матусею ніхто не називає. Вдома зустрічаєте тишина.
Як день минув, ніхто не запитає.

Час не лікує.
Спокою нема.
Як важко усвідомити, загинув.
Старий годинник б’є:
— Сама! Сама!
До неба очі:
— Де ти зараз, сину?!

— Пишайся сином!
Він Герой для всіх.
Не маєш права
опустити руки.
А хто мені поверне
його сміх. Для бабусі єдиного онука.

Сама зростила, душу віддала. Зустріти старість поряд з ним хотіла. Завжди бабуся поруч в нас була.
Тепер обоє ходимо до могили.

Змарніла з горя голубка моя. Наше життя, здається гірше муки.
Дитя єдине поховала я.
Бабуся пережила свого онука.

Наш офіцер, солдат він рятував. По-іншому не міг, таким зростили. За інших він життя своє віддав. Страшне для мами слово:
— Сина вбили!

Червону калину він
не доспівав.
І так багато ще не
встиг зробити
Щастя подарувати обіцяв. Мало життя судилося прожити.

У військовій академії навчався. Був справжній український офіцер. Мужній, відважний, допомогти старався.
В бою, солдат рятуючи, помер.

Я не живу, бабуся щодня плаче. Ставить
в храмі свічки За упокій
Не вірю що ніколи не побачу, не обійму тебе Ангеле мій.

Пробач, не можу сильна бути. Мама Героя — так мені болить.
Не воскресити і не повернути. Час не лікує, він лише летить.

Шумлять біля могили прапори, і ніби діалог ведуть зі мною. Голос синочка чую я згори.
— Мамо, не плач.
Я поруч. Тут, з тобою.
Не плач.