ВАЖКО ЖИТИ БЕЗ ТЕБЕ
Я пішов.
Бо там чужі сини.
Такі як мій, вони ще зовсім діти.
Хотів їх захистити від війни, щоб повернулися онуків народити.

Пробач кохана.
Смерть була як мить.
Крізь дим побачив
твої рідні очі.
Я тут де спокій, рана
не болить, але до вас, додому дуже хочу.

Напевно, яблука вже падають в саду і чорнобривці рясно зацвітають. Я повернуся, прилечу, прийду, туди де мене люблять і чекають.

Перед очима досі домовина. Люди в чорному ідуть до хати.
Було осіннє небо в очах сина, кричала донечка:
— Не покидай нас, тату!

Я не розуміла, чи жива.
Співчуття слова, вінки
і квіти. Дружина вчора, сьогодні- вдова. Без тебе я повинна вчитись жити.

Чому так мало Бог життя вділив. Ми так молились, вірили, чекали.
Дітей до шлюбу не благословив, онуки дідусем ще не назвали.

Моє кохання — перше
і останнє. З юності я знала, що ти мій. Пережила розлуку і чекання, щоб поруч був
і чути голос твій.

Двадцять два роки,
ніби два крила. Ти лад мів дати на городі біля хати. Якою ж я щасливою була, для мене зірку міг з небес дістати.

Спокійний, добрий, завжди розумів. Все для сім’ї і для дітей старався. Євроремонти робити вмів, працювати не лінувався.

Донечка і син були для тебе всім. Ми старість разом мріяли зустріти.
Освіту дати хотів дітям своїм, до вінця обох благословити.

Любив коли родина за столом, збиралась на гостину В нашій хаті.
Ти міг зігріти цілий світ теплом, а в серці доброти було багато.

Був патріотом.
Та про це ти не кричав.
Не любив багато говорити. Прийшла війна — від неї не втікав, пішов свою країну боронити.

Просили, плакали:
— Хто ще, якщо не я!
Ніхто не міг вже зупинити, бо розумів
що, є сім’я, ти батько і повинен захистити.

Нарікати ніколи не вмів. Просив молитися за нього і чекати.
— В мене все добре!
ЬТак нам говорив.
Відважним був він, мужнім і завзятим.

Молилась я, Господь
не чув мене. Мої молитви не мали сили. Так вірила що горе нас мине, почула страшне слово:
— Вбили!

За днями дні, вже на порозі осінь. Я сильна
і не плакати стараюсь.
Хоча, живим тебе чекаю досі, за вікном до кроків прислухаюсь.

Щоб втішити мене немає слів. Каменем лежить на серці втрата
Чужих дітей захистити котів, тепер твої лишилися без тата.

Пам’ять про тебе я нікому не віддам.
Щодня несу тобі на цвинтар квіти. Oнука назову твоїм ім’ям.
Ти в кожнім серці буде звічно жити.