《НАШ АНГЕЛ ТЕПЕР В НЕБЕСАХ》
Ви чуєте,
як журавлі кричать!
Тягнуть, між хмарами, ключем пташину втому.
Наші синочки у вічність летять, Герої не вертаються додому..

— Андрію, сину.
Чую голос твій..
Лети додому, рік тебе чекаю. Для мами ти завжди будеш живий.
Із пам’яті тебе не відпускаю.

Щодня стою одна біля воріт, надіюся на диво і чекаю. Так мало Бог вділив для тебе літ. Загинуві мені життя не має.

Як чорна тінь, щодня біля могили. Зігнуті плечі, сльози витираю.
— Синочку, не лишилось більше сили, для чого жити, як тебе немає…

Минає рік.
— Синочку, повернись.
Душа болить. Немає в дома свята. Бодай
на мить, все буде, як колись: побачити, почути, обійняти…

Ти наша пам’ять.
І найкращий спогад,
і я його нікому не віддам. Тебе, мій Ангел, відчуваю поряд, а коли плачу, чую твоє:
— Мам!

Чи гріх який ти, мій синочку, мав. Чи я не вміла Господа молити.
Рано небесним Ангелом ти став, не встиг мені онуків залишити.

Світлину обіймаю, як дитя. Душа далеко, поруч біля сина. Перед очима, все його життя.
Ще недавно був мала дитина.

Такий розумний, спритний підростав.
З маленьких літ брався допомагати. До всього руки золоті він мав.
хотів все бачити, чути і знати.

Тіток своїх, родинну всю любив. Жив, як усі, допомогти старався. Траву косив, схід сонця, по росі. За всю роботу, ще маленьким брався..

Землю, поле, село рідне любив. Привітний до людей — завжди вітався.
Нікому зла і кривди не робив, як Ангел був і завжди посміхався.

В школі допитливий.
І все завжди встигав.
Любив футбол із хлопцями ганяти.
Руки золоті з дитинства мав, був радість мами, гордість свого тата.

Так швидко виріс.
Стільки планів й мрій.
Своєю працею хотів
на ноги стати.
Війна тебе забрала, сину мій, пішов свою країну захищати..

— Хто, як не я.
І вирушив на Схід.
Була тобі в один кінець дорога. Перехрестила синочка услід, за нього щиро так молила Бога .

Не вимолила для тебе життя. Без тебе рік,
як сон страшний минає.
На небо ти пішов без вороття. Господь собі найкращих забирає.

За нашу волю кров’ю
заплатив.
Слізьми тебе з могили
не підняти.
Як мало ти, синочку
з нами жив, журби і
горя залишив багато

Рік не життя, а
сон страшний.
Щодня на цвинтар.
І не відпускаю.
В думках, в молитвах мій Андрій живий.
Знаю, нема, а всеодно чекаю.

Цю втрату досі не пережили. Вона повік буде в душі боліти.
Для Перемоги найдорожче віддали,
а мріяли ми старість
.з ним зустріти.

Тітки сумують, сестри
і брати. Друзі приносять на могилу квіти. Ти обіцяв живим з війни прийти. Нам на щиті судилося зустріти.

Шумлять біля могили прапори. Чорні стрічки, жовто — блакитні квіти.
Вітер доносить голос твій згори:
— Якби ви знали, так хотілось жити…