ЗА ТВОЮ СМЕРТЬ НІХТО НЕ ВІДПОВІВ…
Просила, плакала:
— Не йди, бо там вбивають! А ти такий красивий, молодий.
Сміявся він:
— Герої не вмирають!
І обіцяв вернутися живий.

Мені щоночі сняться його очі. В смерть: ненависну, страшну. Дивлюся й запитати в нього хочу.
— Скажи, хто зрадив вас.
Я прокляну!

Він сумно посміхнувся.
— Ні, не треба.
А проклинати, то великий гріх.
В кінці життя кожен піде на небо. А там Господь буде судити всіх.

З дитинства добрий.
Бабуся ростила.
Нікому зла і кривди
не робив. Був розум
в хлопця, щедрість, щирість сила. По
совісті завжди, по
правді жив.

Душа компанії —
веселий і простий.
Здавалось, всюди встигнути старався..
Люди казали «хлопець золотий», а він мовчав і мило посміхався.

Вдома, підріс, усе допомагав. Його
любили друзі і родина.
Струнким, високим і дорослим став.
Ми Богу дякували за
онука, брата, сина…

Так, як усі, освіту здобував. Щось досягти в цьому житті старався.
Плани свої він на майбутнє мав, але до неба Ангелом піднявся..

Війна прийшла — відразу став у стрій. Без роздумів вдяг камуфляж і берці. В 128 бригаді Гірсько — штурмовій, а Україна була в його серці..

Бучу, Ірпінь, Херсон звільняв. На нулю і смерті не боявся. Господь його в тім пеклі рятував, за спини побратимів не ховався.

Він нагороди за відвагу мав. За мужність й чесність друзі цінували.
— Я повернуся! — нам завжди казав. Рано у небо Ангели забрали.

Зрадою вбитий, він,
як дуб упав. Земна дорога закінчилась рано. Підлої смерті в спину не чекав, але життя забрала його рана.

Піднявся воїном в небесний стрій. Оплаканий пекучими сльозами. Просила, плакала.
— Вернися, рідний мій!
З тобою ми молитвами й думками.

Нехай мені від Бога буде гріх. Вже байдуже, коли тебе немає. Ненавиджу я зрадників твоїх, нехай Господь їм кару посилає.

Ім’я твоє читаю на хресті. Квіти, вінки і горя так багато. Мало ти з нами поруч в житті.
А вічно тебе будем пам’ятати.
СЛАВА ГЕРОЮ!