ПРИЙШОВ, ЩОБ МАМУ ОБІЙНЯТИ…
Вітри осінні сумно голосили.
Десь журавлі під хмарами кричать.
Прийшла вітати сина
до могили,
він в небі зустрічає двадцять п’ять…

На камені, до болю рідні, очі. З граніту син, ніби живий стояв.
Здалося, щось сказати мені хоче. Я плакала…
А він мовчав..

У спогадах далеких загубилась.
Сама не зрозуміла, що
зі мною.
Здалось мені, а може
і наснилось. Голос сина:
— Мамо, я з тобою!

Він був живий, а за спиною крила.
Голос його так тихо — тихо линув.
Я не хотів так рано помирати.
Не думав що у 23 загину.

Пробач, що залишив тебе одну.
У твоїм серці, моя смерті дата.
Якби я не пішов на ту війну, вона б сама прийшла у кожну хату.

Тут побратими, рани
Бог зцілив. В небеснім легіоні нас багато.
Я не дожив, не доспівав, не долюбив.
І добрих справ, ще не зробив багато.

Скажи Аліночці, що плакати не треба.
Вона повинна знайти сили жити. Завжди її підтримаю я з неба і дякую за пам’ять і за квіти.

Пашку зустрів, Артур
тут теж зі мною. Костик і Льоша — Ангелами стали. Мамо, я не хотів бути Героєм. Знаю, що ви молились і чекали.

Руслану, Дімі, Максу передай, щоб кожного Героя пам’ятали. Життям ми боронили рідний край, щоб ви ярма московського не знали.

Буля Света, тато, тітка Іра. Ви теж мене хотіли привітати. Вас обіймаю і дякую щиро.
Буду з небес крильми оберігати.

Син, як в дитинстві, обійняв за плечі. Щасливішої миті не буває.
— Мамо, іди додому.
Скоро вечір…
Відкрила очі, а сина немає…

Букети квітів,
лампадки горять.
Вітри із прапорами розмовляють. Син
не дожив до своїх 25.
Не правда, що Герої
не вмирають.

Час не лікує, він лише минає. Допомагає хрест нести важкий.
— Синочку, з Днем народження вітаю.
Поки я існую ти живий — ти живий.