ЛЕГКИХ ХМАРИНОК ТОБІ, СИНУ…
Де ти, сину.
З ким ти зараз поряд. Плачеш, чи смієшся, я
не знаю.
Твої очі, добрий рідний погляд.
Між зірками в небесах шукаю.

Впав дощем на сиві скроні мами.
Чи листком осіннім притулився.
Я свій біль не виплачу сльозами.
І одне прошу, щоб ти приснився.

Щоб почути знову твоє:
— Мамо!
Ангели теж вміють розмовляти.
Біля тебе я щодня думками.
Сином був. Став воїном крилатим.

Сама зростила.
Первісток вродливий.
Тебе сама природа цілувала.
Молилася щоб син мій був щасливий.
Підріс — господаря я в домі мала.

Менших братів сестричок доглядав.
За що не брався, скрізь лад умів дати.
Усмішку — він ніби сонце мав. Завжди веселий до роботи був завзятий.

На нього я покластися могла. Знала, не підведе. Син — мої крила. Був джерелом любові і тепла.
Хорошою людиною зростила.

Закінчив школу і відразу працювати.
Швидше на ноги стати він хотів. Меншим за себе щоб допомагати.
Дякую сину, ти мене жалів.

На будівництві, сам цього навчився. Важко бувало — він не нарікав.
Знав що треба, тому і трудився, руки золоті
до всього мав.

Була кохана, одружитися хотів.
Не багатим, не щасливим стати.
Дали повістку, син ховатись не любив, пішов нас і країну захищати.

— Все буде добре.
Повернусь живий.
Я так за тебе Господа молила.
Страшно ти загинув, сину мій.
Ракета в машину прилетіла.

Якісь твої частинки поховала. Але хоч так могила в тебе є.
Мама онуків від тебе чекала, читає на хресті ім’я твоє.

Кохана плаче, вірити
не хоче. Племінники сумують за тобою.
У снах тривожних бачу твої очі. Тепер навік повінчаний з війною.

Минає рік, та не минає біль. На цвинтар йдемо з тобою розмовляти.
І спогади не мов на рано сіль, де ще синочка можем обійняти.

В храмі свічки горять
За упокій. Без тебе сонце рік мені не світить. Хай люди пам’ятають подвиг твій.
Про тебе Слава буде вічно жити.