Я ЙОГО ТУДИ
НЕ ПОСИЛАВ…
Правда, яка є
Батько не хотів за сина гроші. Щоб повернувся — душу би віддав .
В пагонах, офіцер, сміявся в очі:
— Я його туди не посилав.

Біль батька на словах
не передати. Від образи, мало не помер.
— Послали сина туди гроші заробляти, то що від мене хочете тепер,?!

А батько святу правду хотів знати. Слідство, суди тяглися чередою.
Чому лишили сина помирати, пораненого там, на полі бою.

Він був живий.
Ще турнікети накладав.
Не міг іти, але ще міг стріляти. Кров’ю стікав
і допомогу там чекав, а командир не дозволив забрати.

Була можливість.
Побратимів не пускав.
Вони могли Сашка живим забрати.
— Під трибунал підете! — так казав.
Лишився син в тім полі помирати.

Кати поранили, син мало жив
Хоч врятувати могли і хотіли. Сину 22 — жити хотів, тепер лежить десь без хреста і без могили..

Батько від горя
зовсім сивий став.
Він тіло сина повернути хоче.
— Я його туди не посилав.
Йому сміються так відкрито в очі..

У кабінетах скрізь глуха стіна. А батько правди святої чекає. В смерті синів винна не лише війна, а й командири в яких честі й совісті не має.