•~《СИН ТЕПЕР СОНЕЧКО НА НЕБІ》
Мій син
не зірочка, а сонечко
на небі.
Там, на хмаринці, буде вічно жити.
Чекай, мій рідний, я прийду до тебе, ти вийдеш маму з квітами зустріти.

Мене не тішать
співчуття слова.
Всі люди, дати, дні, байдужі стали.
Синочку, знай поки мама жива, я зроблю все щоб тебе пам’ятали.

Ти кажеш в снах мені:
— Я не помер!!!
Душа Героя вічно буде жити.
— Мамо, я твоє сонечко тепер. Одній тобі, буду з небес світити.

Страшною синку
смерть твоя була.
Не знаю чи ти встиг:
— Мамо! — сказати.
Так вийшло що живцем згорів до тла. Не було мені що опізнати.

Нащо те слідство, фальшиві суди.
Вони тебе не зможуть повернути. З тим болем буду жити я завжди.
І голос твій крізь вічність з неба чути.

Війну синочок в армії зустрів, взяв зброю в руки Україну боронити.
— В мене все добре!
— для нас говорив. Повагу всіх до себе заслужити.

В Іспанії навчався і на схід. З дитинства він хотів військовим бути.
На тій війні згубився сина слід, а правду ми
не можемо почути.

Грудки землі, холодна домовина. Здавалося
що сниться сон
страшний. У вічність провела Героя сина, а в серці мами він завжди живий.

Мій первісток, як сонечко сміявся. Гарний настрій ще з дитинства мав. Мені допомогти завжди старався. Своїх сестричок менших доглядав.

Не хвилювати маму завжди старався.
Любив рибалку багато друзів мав. Від проблем ніколи не ховався, по господарству всю роботу знав.

Техніка цікавила, машини. Руки золоті
до всього мав. Виріс син мій справжній був мужчина здобув диплом жив і працював

В армію пішов, як всі служити. Багато планів на майбутнє мав.
Була кохана , сім’ю хотів створити, але Господь на небеса забрав.

Як важко усвідомити «немає «. Вже місця у річках нема сльоза.
Очі синочка в натовпі шукаю, так хочеться почути його:
— Мам!!!

І відпустити сил не вистачає. З світлинами навчилась говорити.
Господь синів на небо забирає, нас з болем в серці, залишає жити.