•~《ЗА НИМ КАРПАТИ ПЛАКАЛИ》
Слава Герою!
Карпати плакали,
коли ховали сина.
Орли знялись під хмарами кричати.
Померла я, в той день,
як він загинув,
Господь забув на небеса забрати.

Не милий світ нема мені життя.
— За який гріх! — я Господа питаю.
Лежить тепер в землі моє дитя.
Гинуть щодня — ти очі закриваєш.

Холодний, темний мого сина дім. Не воскресити його не підняти.
Було б сьогодні сину 27, нестерпний біль на цвинтарі вітати.

Букет троянд
Сльози на пелюстках..
Тримаю їх, здається, через силу.. Стрічка траурна тремтить в
моїх руках і квіти впали на твою могилу…

— Вітаю, сину!
Знаю, що ти є.
Душа вона безсмертна.
Не вмирає. Страждання й горе бачиш ти моє, мама тебе на цвинтарі вітає..

Живеш ти далі в спогадах у мами.
Став тепер серця
мого половина.
З тобою завжди я молитвами й думками, думками, щодня у снах чекаю тебе, сину…

Ти у нас сонечко маленьким підростав, все чути, бачити і знати.
Мені і татові усе допомагав. З маленьких лід військовим мріяв стати.

В школі як всі
навчатися встигав.
Спортом займався, друзів, мав багато. Роботу всю по господарству знав, з татом техніку любив ремонтувати.

Любив природу ліс
рідні Карпати.Там виріс кожне дерево ти знав. По горах любив на мотику ганяти Уважний чуйний добрий підростав

Здобув освіту життя, планував. З батьком раділи ми за тебе,
Контракт до війська — рішення прийняв .
Для нас ця новина як грім із неба.

Просила плакала, зібрався і пішов.
Відважний мужній не звик нарікати. Ти себе
в армії найшов і побратимів справжніх мав багато.

Повернувся нове життя почав. Одружився мріяв батьком стати.
За кордон їхати планував. Але зброю довелося в руки взяти.

Пішов на схід.
В тім пеклі воював.
Для себе сам таку вибрав дорогу.
Ніколи, ні на що не нарікав і свято віри в нашу Перемогу.

Контужений — ти не покинув бій, зброю не кинув І в полон не здався. До останнього тримався, сину мій. Мав 25 і Ангелом піднявся

На колінах, до могили.
У сльозах. Ніби тебе, мій рідний, обіймаю.
Ти тут завжди. Живий
в моїх думках.
— Синочку, рідний, я тебе вітаю!!!

Не з нами 27 свої зустрів. Сльозами тебе будемо вітати.
Ой, сину, сину, мало ти прожив, нам усім горя залишив багато…

Дивлюсь на небо.
Там, між хмар є ти.
Як шкода, що пташиних крил не маю. Мені б на мить, крізь вічність перейти, сказати
— Синку, я тебе вітаю!

Дружина молода — а вже вдова. Сестра в сльозах
в батька скроні сиві..
Які ж вони болючі ті слова, що каже мама в сина на могилі.

Відчай і сльози
— Синку мій, вставай!
Твоя матуся з горя посивіла. В пекло піду
за тебе, як не в рай.
Не для війни ж дитя я народила…

Тріпоче поруч вітер прапори. Чиясь душа літає мов пташина.
Голос синочка чується згори:
— Мамо, пробач за сльози свого сина!!!