СВОЇМ ЖИТТЯМ ВІН ПОБРАТИМІВ ВРЯТУВАВ…
— Відходьте, хлопці!
Я вас прикриваю.
Наздожену, як залишусь живим.
Смерть реготала:
— Час тобі до раю.
Ти за життя програв останній бій.

З неба бачив як земля горіла.
Живими побратими залишились.
Вони прийшли забрати його тіло.
Мама не знала вдома і молилась.

Своїм життям він інших врятував. Чийогось, батька, брата, або сина.
Смерть свою він як Герой прийняв.
Не забувай про нього, Україно.

Мені лишились братові світлини.
Номер в телефоні став німим.
Хіба я думала що рано так загине.
Обіцяв вернутися живим.

Мій менший брат,
ми разом підростали.
Він на очах у мене підростав
Батьки ще з дитинства нас навчали,
Що брат мені в житті опора став.

В школу разом, уроки готували.
Ділився брат зі мною чим лиш мав.
Разом ми з ним батькам допомагали.
Мій братик добре щире серце мав.

Завжди веселий, друзів мав багато. Рибалку, по гриби любив ходити.
Футбол із хлопцями ганяти. Життя любив і просто хотів жити.

Уроки з ним завжди старались вчити.
Він був слухняним, батьків шанував. Про все могла я з ним поговорити, моїх секретів він не видавав.

Навіть, коли ми вже дорослі стали.
В брата сім’я, син татом називав. Зв’язки ми з ним ніколи не втрачали.
— Як твої справи?!
Брат завжди питав.

Час знаходили ми з
ним зустрітись.
Просто, згадати і поговорити. Радістю і горем поділитись.
Він був найкращим братом цілим світі.

Але війна…
Вона між нами стала.
Брат не ховався.
— Хто, якщо не я.
Мама молилася сьогодні живим чекала.
— Повернись! У тебе є сім’я.

Як важко було чути слово «вбили».
Своїм життям він інших врятував.
Посмертно орденом його нагородили.
Син без батька сиротою став.

Життя на місці не
стоїть — минає.
Біля могили дружина — вдова.
Важко змиритися що вже тебе немає.
Не буде! Пам’ять залишилася жива.

Дивлюсь на фото.
Ніби вчора був. Каву пили, про життя говорили. Брат з нами попрощатися забув. Залишив на землі хрест і могилу.

Шкода, літа не
повернеш назад.
Іду до брата. Несу йому квіти. Онукам розкажу, який був в мене брат.
Пам’ять про нього буде вічно жити…
Слава Герою!