СВІТАНОК ЙОМУ БІЛЬШЕ НЕ НАСТАНЕ…
Сонце зайшло… Світанок
не настане.
Зима була остання у житті.
Мати кричить:
— Синочку мій, Богдане.
А він додому їде на щиті.

Над селом лютує хуртовина
Носить вість від хати і до
хати.
— Чули, що Богдан Шевчук загинув.
Дитина зовсім, вже везуть ховати.

Люди виходили, ставали на коліна.
А він лежав — не холодно
було.
Цілувала мама руки сина.
Хотіла щоб відчув її тепло.

Ікони, рушники — батьківська хата.
Коровай вже на столі стояв.
Схилився над труною тато.
— Сину, я живим тебе чекав.

Він з портрета людям посміхався.
Бачив сльози, вінки і квіти.
— Я до останнього тримався.
Мене не вбили… Приліг відпочити.

Покровськ горів, загинув побратим..
Просив його дружині подзвонити..
Я під кулі кинувся за ним.
Так легко стало… Невже я убитий…

Мама не вірить… Думає, що спить.
Чекає, коли син відкриє очі.
Душа до Бога в інший світ летить.
Мама не вірить… Вірити не хоче…

Яма на цвинтарі… Несуть ховати…
Все село у вічність проводжає
— Такий ще молодий, міг довго жити.
Загинув, як Герой — піди до раю.

Салют прощальний і:
— Слава Герою!
Мама не хотіла відпускати.
— Богдане, забери мене з собою.
Біля ями став на колінах тато…