ТРЕТЯ ВЕСНА БЕЗ ТЕБЕ, СИНУ…
Третя весна…
Без сина — гірше муки.
Повернеться додому з журавлями.
Не принесе батьківський
дім онуків.
Буде кричати в небі:
— Мамо… Мамо…

Той голос рідний серед
тисячі пізнаю.
Його почую навіть серед ночі.
Летять синочки журавлями з раю.
Не пташині у тих птахів очі.

Єдиний син сказав:
— Хто, як не я! — дали повістку, благословила воювати.
Мені на згадку посмішка твоя.
— Я повернусь, бо ти вмієш чекати.

Страху не знав, в самому
пеклі був.
Побратима він закрив собою.
Накрила арта, болю не відчув.
Поранення… Шпиталь… Знову до бою…

Щодня писав «мамуль, тебе люблю». » На добраніч, рідна. Не хвилюйся».
Скільки в серці болю і жалю.
В смерть сина досі вірити боюся…

Своїй коханій зустрічі обіцяв.
З квітами приїхати, вітати…
Не добіг… Не встиг … Ворог життя забрав…Рано було тобі, синочку, помирати.

Господи, чи я не так молилась.
Бути щасливим і сім’ю хотів…
Нема… Не буде… Одна залишилась.
Ненавиджу всім серцем ворогів.

Він був найкращим — завжди посміхався.
І навіть на проклятій війні.
Виходило, за що не брався.
Друзі не забули… Досі телефонують мені…

Найкращий, добрий, чесний, працьовитий. Життя, рибалку, друзів, спорт любив.
Плани… Мрії… Просто хотів жити…
Не вірю що під прапором спочив…

До віку біль не виплачу сльозами…
Пам’ять про сина я нікому
не віддам.
Він повернеться додому
з журавлями…
З неба почую голос:
— Мамо… Мам…