Їду в пσтяги Херсσн — Крáматσрськ. Купá військσвих, серед них чσлσвік 50-ти рσків…Мáйже усю ніч він не спáв, а коли тáк пσчáли прσвалюватися в сσн скáзáв те, від чого рідáлσ ціле купе… ‘Хлопці, військσві, тримáйтесь!

Їду в потязі Херсон – Краматорськ купа військових, серед них чоловік років 50, майже усю ніч він не спав, а коли засинав було.

Хлопці я прикрию, відходьте, лиште мені БК” Звісно це було не тихенько, але ми всі все розуміємо. Далі уривок розмови з дівчиною – його сусідкою “Вона:

що, всіх положили? Він: я ще не знаю, наче всіх. Я там повинен був бути, але мене поклали у лікарню з серцем і я на 2 дні затримався.

Вона: а куди Ви їдете? Він: Кліщіївка” Все, накрило не тільки мене, а майже усіх дівчат які чули розмову.

Після цього виникає питання як люди можуть забуватися що у нас війна? Як можуть не допомагати? Як ставлять ялинки? Як крадуть з бюджету? Нашим хлопцям треба не тільки фінансова підтримка, а і моральна, вони повинні відчувати що ми з ними йдемо пліч о пліч, разом до самої перемоги, ми їх не покидаємо і не покинемо.

Автор: Лілія Ярошевська. Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: чи . Ваша реакція має значення!