Нащо відпустила?! Ковтаю, як полин, гіркі слова. Холодний камінь… Синова могила… Тілом живу. Душею — нежива.
Купила квіти, йду його вітати. Туди, де рвуться в небо прапори. Холодні очі… Смерті дати… На цвинтарі зустрів син 23…
Вітаю… Більше слів немає. Погляд в небо: -Павлику, ти там? Рідні очі серед хмар шукаю. Вже місця у річках нема сльоза…
П’ять дітей доля мені послала… Два сини, три донечки ростила… Старшого війна забрала. Здається, і мене вбила.
Мав 18 — зброю в руки взяв.
Хто, як не я, вас буде захищати… Син пекло бачив… Там на смерть, стояв. Щоб нам ярма московського не знати.
Душу воїна з дитинства мав. Мріяв офіцером стати. Менших глядів, мені допомагав… До труднощів синочку не звикати..
Повагу заслужив і ордени. Військовій справі швидко син навчався.
Я живим вернуся із війни. Говорив і хитро посміхався.
Гарячі точки… Син страху не знав.. Відважний воїн, мужній і завзятий… Побратимам очень закривав і клявся їм на смерть стояти.
Закрив собою і життя віддав. Подвиг мають люди пам’ятати… Мав лише 20 і ангелом став. Немає сина і старшого брата.

Лишились нагороди… Ордени… Подяки слів наслухалась багато… На небі зустрічає 23… Біля могили важко так вітати.
Холодний погляд … Розум був і врода… Зустрів кохану, одружитися хотів… Синочку, дуже шкода. Не добіг ти… Не дожив… Недолюбив..
Сестрички… Брат… Жовто-блакитний дим… Могилу квітами закрили. Для нас Ти будеш завжди молодим… Не помер… Вороги вбили.
Московський кат життя твоє забрав. Поховали твою вроду й силу. Колись, мені троянди білі дарував. Тепер, тобі принесла на могилу…
Пробач. Тебе пережила. Тобі несу на цвинтар квіти Маленькому — мама життя дала, а не могла від смерті захистити.
Шумлять біля могили прапори, і ніби діалог ведуть зі мною. Голос синочка чую я згори.
Мамо, не плач. Я поруч. Тут, з тобою. Не плач.