У свої три роки Софія увійшла до їдальні маєтку Монтенегро й зайняла місце, яке залишалося порожнім протягом дванадцяти років.
Стілець поруч із Данте Монтенегро.
Побачивши там доньку, Ізабела кинулася до неї, охоплена жахом.
Але Данте зупинив її.
— Не чіпай її.
Дівчинка продовжувала їсти, наче нічого й не сталося.
Доки не згадала про свого батька.
— Він працював на будівництві.
Данте запитав, де саме.
— У «Ферраз і Монтенегро».
Вираз обличчя Ізабели змінився.
Рікардо, який щойно увійшов до кімнати, теж не зміг приховати своєї реакції.
Данте спостерігав за ними обома.
Потім Софія дістала з кишені складений аркуш паперу й поклала його перед ним.
На ньому були записані номерні знаки автомобілів, дати, грошові суми, а також поспіхом написана фраза:
МАРКОС ЗНАЄ ВСЕ.
— Хто такий Маркос? — запитав Данте.
Ізабела спробувала забрати дитину.
Але Софія відповіла першою:
— Друг мами. Він приносить їй папери.
Данте подивився на Ізабелу.
Ці записи, схоже, стосувалися Рафаеля — її чоловіка, який загинув три роки тому.
Але Софія мала сказати ще дещо:
— Учора знову приходив той поганий чоловік.
Данте нахилився до неї.
— Який він був?
— У нього був червоний перстень.
Рікардо напружився.
Данте це помітив.
— Ти знаєш, хто це?
Рікардо завагався, перш ніж відповісти:
— Марсело Ферраз.
Один із найвпливовіших керівників у групі.
І людина, яка очолювала підрозділ, що відповідав за будівельний майданчик, де загинув Рафаель.
Данте наказав зачинити маєток і вимагав негайно знайти Маркоса.
Ізабела відреагувала панічно:
— Ні! Якщо ви почнете шукати Маркоса, це може привести їх прямо до нього.
— До кого?
Вона промовчала. — Ізабело, хто за цим стоїть? Не встигли відповісти, як із службового коридору пролунало три різкі стуки.
Усі обернулися.
Цей вхід мав залишатися зачиненим.
Потім з-за дверей почувся чоловічий голос:
— Данте… Мені сказали, що ти шукаєш Маркоса.
Софія пригорнулася до матері.
Данте повільно рушив уперед.
Дверна ручка почала повертатися з того боку.
Двері відчинилися.
Чоловік, що з’явився на порозі, мав на пальці перстень із червоним каменем, який яскраво виблискував.
Саме такий, як описувала Софія.
Але справжня небезпека крилася не лише в цьому персні.
Адже за смертю Рафаеля стояли зниклі документи, люди, які роками мовчали, і правда, що могла викрити навіть того, кому в родині Монтенегро довіряли найбільше.