Спочатку я подумав, що це просто шматок сміття на підлозі ванної кімнати. Це виглядало гумовим, темним і абсолютно недоречним. Але щось у цьому здавалося неправильним, майже живим, і лише ця думка змусила моє серце почати гонку.
Я стояв і дивився, намагаючись переконати себе, що це нічого. Можливо, воно звідкись впало, можливо, було частиною чогось зламаного. Тим не менш, я не міг ігнорувати дивну форму, нерівну та тривожно органічну.
Чим більше я дивився на це, тим гіршою ставала моя уява. Я перевірив кожен куточок ванної кімнати, труби, стелю, навіть тіні. Мені постійно було цікаво, чи воно перемістилося, чи їх десь ховалося більше.
Я думав про те, хто користувався ванною до мене. Хтось на це наступив? Він прийшов із каналізації? Думка про те, що він міг заповзти звідкись темного й мокрого, змусила мою шкіру повзати.
Згодом я придивився уважніше, змусивши себе не панікувати. Саме тоді я помітив його текстуру та легкий рух. Це не був пластик. Це були не уламки. Це було щось живе.
Після пошуку в Інтернеті та порівняння зображень я нарешті знайшов відповідь. Це була п’явка. Щось, що живиться кров’ю. Усвідомлення змусило все раптово почуватися в небезпеці.
З цього моменту я не міг дивитися на свою ванну так само. Кожна волога поверхня відчувала підозру. Кожна тінь відчувала, що вона може щось приховувати.
Зрештою, мова йшла не тільки про саму п’явку. Це було відчуття, яке воно залишило позаду—нагадування про те, що навіть у найчистіших і найбезпечніших місцях може з’явитися щось несподіване. І як тільки ви це бачите, ви ніколи не забуваєте про це.
