ЗУПИНИЛАСЬ НА ВІЙНІ СЕРДЕЧКО…
Тук — тук…
І зупинилося сердечко.
За Героїв більше не болить..
— Мамо, не плач.
Бо я тут недалечко, хмаринці, над хатою летить…

Не витримало серце.
Стільки болю.
З перших днів в її очах війна.
Не змогла переписати долю.
Пішла туди де, спокій, тишина…

Де побратими, яким очі закривала.
І на собі під кулями тягла..
Яскравою зорею в небі стала..
Не долюбила вона…
Не дожила.

Не берегла себе, все воювала..
Побратимів залишати не хотіла.
Виходила з шпиталю в стрій ставала…
Не нарікала, коли їй боліло…

Красуня — воїн, їй би підбори.
Вечірню сукню, ніжний макіяж..
А вона пішла туди де зорі..
Її останній у житті вояж.

Мужністю горіли її
очі.
Могла перебороти відчай й страх.
Не раз говорила:
— Дуже хочу, в коханого заснути на руках..

Мріяла зустріти перемогу..
Прийти додому коли сад зацвів…
На небеса пішла, зустрілась з Богом.
Просить за побратимів
і бійців…

Така ще молода, могла би жити.
Мама залишилася одна.
Колискові їй співає вітер..
Розбила серце дівчини війна…

Зупинилось…І закрила очі.
Не побачить квітучої весни.
Зорею світить мамі серед ночі.
Приходить до коханого у сни…

Тендітна квіточка…
Так шкода.
Рідним все судом страшним здається.
В землі її чарівна врода.
І більше серденько не б’ється…

Тук… Тук…
Матусю, ти пробач.
Онуків не встигла залишити…
Ти молись за мене, а не плач.
Я в твоєму серці буду жити…