ТВОЄЇ СМЕРТІ НЕ ПРОБАЧУ…
Плачу…
Кричу… Від болю вию…
Чому жива, а син загинув?!
Війна забрала радість, щастя, мрію
Душу мою і серце половину.

Він журавлем над хатою кричить.
Пізнала голос, його рідні очі.
— Боже, сина відпусти на мить.
Востаннє обійняти хочу…

Два роки я живу, як не жива.
Одна дорога в мене до могили.
В голові страшні слова.
— Тримайтеся! Артема вбили!!!

Не забуду! Не пробачу ворогам.
Останнім подихом їх буду проклинати.
Син — щастям був, став вічним горем нам.
Мама була… Тепер — Героя мати..

— Куди ти, сину?!
Мамо, то війна. Орду потрібно з України гнати.
— Не йди, Артем, бо вона страшна.
Благословила свого сина з хати…

Молилась… Сподівалась
і чекала.
Не спала, думала, як син
мій там.
Кожного СМС напам’ять знала. Він писав «все добре
в мене, мам».

Бачив, як небо полум’ям горіло.
Собою побратимів накривав.
Серце від думок мене боліло.
Просила Бога щоб не забирав.

В очах відвага, в руках козацька сила.
Нарікати з дитинства не вмів.
Сльози ховала — берегти себе просила.
Син ще життя не бачив і не жив…

Думками я за ним ходила.
На позиціях поруч була.
Може не ті молитви говорила.
Не захистила і не вберегла.

Серце кричала, як дзвінка не стало.
Телефон мовчав, ніби німий.
Ворожа куля сина наздогнала.
Я сподівалась до останнього
» Живий».

Два роки хрест… Могила… Квіти…
Вже перші маргаритки зацвітають.
Прийду поплакати, поговорити
А сина небеса не відпускають.

На його світлині чорна стрічка.
І посмішка, крізь вічність не згасає.
Життя біжить, минає, ніби річка, тільки горе й біль не забирає..

Два роки я не можу відпустити.
Перед очима досі домовина.
Люди в чорному вінки І квіти.
Не випросила долі я для сина.

Загинув як Герой, на полі бою.
В полон не здався, не став на коліна.
Юність і життя віддав за волю.
Щоб не померла наша Україна.

Дивлюся в небо:
— Сину, як ти там?!
Крик журавлиний душу розриває.
До віку не пробачу ворогам.
Що я живу, а сина вже немає.

Справжній козак…
Вродливий, запальний.
До останнього дивився
смерті в очі.
Приходить в сни. Говорить:
— Я живий!
Зорею світить мамі серед ночі.

Вже не приїде! Не прийде.
Не прилетить.
Твоїх онуків не побачу, сину.
Не знає, як душа за ним болить.
Не бачить сліз моїх… Бо він загинув…