ТАК РАНО НАС ПОКИНУВ…
Єдиний син.
Вже рана не болить.
Чорна земля накрила домовину.
Десь, в небі птах, під хмарами летить.
Кричу йому:
— Вернись додому, сину!!

Люди мені говорять:
— Ти змирись!
Душу пора до Бога відпускати.
Так хочеться вернути
час в колись, сніданок вранці, сину готувати.

Єдиний хлопчик
Молодий, вродливий.
Ти стільки планів на майбутнє мав. Хотіла бачити, що ти щасливий
Болем довічним, спогадами став…

В перші дні ти зброю
в руки взяв. Прийшла біда — вдома не міг сидіти. З Тероборони шлях на Схід лежав
свою родину і країну боронити..

— В мене все добре.
Я не на нулі.
Твій голос чую в телефоні досі.
Тебе нема, лежиш один, в землі, Бог захистити тебе був не в змозі.

Почула:
— Вбили.
Світ враз почорнів.
Хотілось бігти, плакати, кричати.
Ти так життя, сім’ю, людей любив.
Маленький син буде рости без тата.

Єдиний син — був радість у житті.
З тобою я нічого не боялась. Допомагав з дитинства і хотів, що я була весела, посміхалась.

З сльозами згадають
усі, хто тебе знав.
Як всі навчався, друзів мав багато. Любив рибалку і футбол ганяв.
Вдома не лінувавсь допомагати.

Привітний, щирий, добрий і простий.
Доброти в очах завжди багато.. В політехнічний, без проблем, вступив.
Сім’ю створив, назвав синочок татом..

Ти тільки жити, сину, починав. Ми з татом тішились онуком і тобою. За який гріх Господь війну послав і ми навіки попрощалися з тобою.

Як тепер жити.
Не лікує час. Казали, все мине, а не минає.
Ти був як сонце — єдиний у нас, тепер,
все темрява, тебе, синку немає..

Могила. Квіти
Хрест твій в землю
вріс. Холодні очі й твоя смерті дата. Тато не ховає своїх сліз, без тебе почорніли стіни хати.

Всі кажуть нам
пишатися тобою.
Тільки батькам не в радість смерть твоя.
Без тата син зростає сиротою. Батько сумний, в чорній хустині я.

Біля могили сльози — мало слів. Душа німа
не може вже кричати…
— Боже, покарай всіх ворогів. Які прийшли наших синів вбивати.