МІЙ БІЛЬ ЗА СИНОМ…
Минає рік…
Без сина друга осінь.
Зриває вітер яблука в саду. Щодня живим його чекаю досі, він обіцяв:
— Матусю, я прийду!!!

Мама Героя — скроні сивий дим. Очі сумні, ніби осіннє небо. Щодня молюся іменем твоїм і ніби тінь, на цвинтар йду до тебе…

Слава твоя болем в душі пече. Лежить під жовто — синіми вінками.
Чорною хусткою спадає на плече й до тебе в Божий рай летить думками…
……. …………………………….
Минає рік, а я твої сорочки, немов дитятко пригортаю до грудей.
Прошу щодня:
— Наснись мені синочку!
Й шукаю твої очі між людей…

З тобою розмовляю до світлини. На ній живий ще і веселий ти.
— Молюся і благаю тебе, сину, журавликом додому прилети…

В минуле повертаюся думками. Маленький зовсім — вже читати вмів. Від Бога радість був для тата й мами.
А він військовим бути так хотів…

В школі завжди з охотою навчався. Веселу вдачу, гострий розум мав. Спортом наполегливо займався
вдома залюбки допомагав…

Педагогічний коледж, інститут. Диплом отримав, почав працювати. Ми сподівалися, літа швидко минуть і ми онуків будем забавляти
…………………………………
Війна прийшла. Кривавий в неї слід .
Діма в тероборону записався. Героєм був
і рвався він Схід за чужі плечі від повістки не ховався..

Ішов туди не ради нагород. Не прагнув орденів собі і слави .
За Україну і за свій народ, що в мирній ми
усі жили державі…

Завжди дзвонив.
За мене переживав.
А я в молитві Господа просила. Щоб швидше вже вже той час настав і я живим сина з війни зустріла…

Він, як Герой загинув, на війні. У пеклі тім, довго його шукали.
Досі здається сном страшним мені, що
ми Діму в домовині поховали …
…………………………………

Минає рік, вмиваюся слізьми. Для мене сонця в небесах не має.
Мій син став Ангелом,
з небес крильми солдат, в бою, від кулі захищає.

Загинув син.
І я померла з ним.
Душа не витримала того болю втрати. Великий світ для мене став чужим. Я не жива.
А Бог забув забрати..

Упала зірка синова з небес. Навіки наші розійшлись планети.
Не вірю. Чекаю щодня чудес, смс пишу
— Синочку, де ти?!.

Закрию очі, чую голос твій. Твої світлини всі вмила сльозами.
— Не плачте, мамо.
Я живий. Ось Ангелом стою пору, із вами.

Іду на цвинтар, там чекаєш ти. Блукаю,
ніби тінь поміж хрестами. Якби не ті,
з Московії кати, щасливим був би
зараз, поруч з нами…