ЗАГИНУВ НА КУРСЬКІЙ ЗЕМЛІ…
Грудка землі
на домовину сина.
Могила, хрест, жовто — блакитні квіти.
Заснула вічним сном моя дитина,
я не знаю, як без нього жити.

Вже сорок днів,
десь пташкою літає..
Чи квіткою проріс
він біля хати..
Я смерті дату на хресті читаю, але живим продовжую чекати.

Молилася, Господь не захистив. У домовині привезли до хати.
Як мало ти, дитино, в світі жив. Не дай вам Бог синів своїх ховати..

Вже 40 днів життя моє полин. Той втрати біль нічим не перейняти.
Не приведе онуків мені син, який журавликом повернеться до хати ..

Бог один знає, як душа болить, світлини кожен день переглядаю.
Моє дитя в землі сирій лежить, а я молюся, плачу і чекаю…

Сорочки попрасую і складу. Моє дитя не буде їх носити. Щодня
до нього я на цвинтар йду, щоб з тишиною там поговорити…

Вже 40 днів, лиш спогади і плач. Не знаю, де береться жити сила. Синочку мій, прошу тебе, пробач, що поруч не була, не захистила…

Дружина твоя плаче, бо вдова.
Двоє синочків залишилися без тата. Я не розумію чи жива, каменем лягла на серце втрата.

Молюсь за твою душу. до ікони. В минуле повертаюся думками, там ще живий, синочок мій, Сергій. Тепер, він Ангел, в небесах, над нами…

Завжди веселий,. добрий і простий. Багато друзів мав,
як вчився в школі.
Пробач тепер мені,. хлопчику мій.
Не випросила тобі
в Бога долі…

До всіх привітний, щиру душу мав. З дитинства брався нам допомагати
Усю роботу в господарстві знав, був мені радість, гордість свого тата.

Двох сестричок менших він любив. Захистити старався, оберігати.
Писати і читати їх навчив, турботливим був справжнім старшим братом.

Зі школи він додому поспішав. З маленьких літ крутився біля тата.
Руки золоті до всього мав, автомобілі навчився ремонтувати.

Автомобіль водити навчив тато.
Комп’ютер телефон ремонтував. Лад вмів дати на городі й біля хати. Світло голову і добре серце мав.

До всіх привітний, добрий і простий.
Проблем з синочком ніколи не мали. Молилася щодня, хлопчику мій, щоб всі святі тебе оберігали .

Закінчив школу.
Освіту здобув.
Легких стежок не
звик Вив житті шукати.
Завжди при роботі Сергій був. Стати хотів
успішним, не багатим хотів стати.

Мріяв, як всі, про
діток, і сім’ю.
Батькам сестричкам щоб допомагати.
Хіба ти знай тоді долю свою що підеш Україну захищати.

Не відкупився
І ховатися не смів.
Не нарікав на труднощі
і втому.
— Все буде добре! — син нам говорив, а ми його живим чекали вдома.

Завжди був перший, побратимів прикривав. Ділився там, чим мав,
і посміхався.
В Курську Господь душу його забрав, рано до неба Ангелом піднявся.

Вже 40 днів в душі мене болить. За який гріх в землі моя дитина. Почую, пташка за вікном кричить, мені здається, що то голос сина…

Сестрички плачуть, номер набирають.
Тато, ніби голуб, сивий став.
Вдома досі живем його чекають. Просять щоб Ангелом додому привітав

На цвинтарі, як тінь серед могил. Не знаю як, та мушу далі жити.
І знайти, напевно, таких сил, щоб назавжди синочка відпустити..

Як важко свого сина хоронити. Нема вже місця у річках сльозам.
Він мав ще довго і щасливо жити. Вбили кати… Прокляття вічне вам.