ТИ БУВ НАЙКРАЩИЙ
В СВІТІ ТАТО…
— Я повернусь!
Востаннє вийшов з
хати.
Ще довго поглядом
усіх нас обіймав.
Цілуємо думками
руки тату.
Який за нас життя своє віддав.

До віку будем подвиг пам’ятати.
Дітям накажем
пам’ять берегти.
Як не пустив орду
у нашу хату.
І на щиті з війни вернувся ти.

Без тебе вдома не
буває свята.
Біль передати не знаходим слів.
Колись життя
подарував нам тато.
Тепер, його собою захистив…

Дякуємо за дитячі
роки. Заради нас ти
працював і жив.
За добру посмішку,
за наші перші кроки.
Три донечки — на
беріг, любив.

Умів нам тато коси заплітати. А ввечері казки розповідав.
Усе найкраще для нас хотів дати.
Здавалось, зорі з неба діставав.

Завжди старався з
нами жартувати.
Як сумували, настрій піднімав.
Любив як гості йшли
у нашу хату.
Матусю нашу завжди цінував.

Мріяв донечкам освіту дати. Під вінець в життя благословити.
З онуками чекати свою хату… Тепер ми на могилу носим квіти.

Вернувся з-за кордону,
бо війна. Взяв зброю щоб родину боронити.
Не злякала люта і страшна, хоч так життя любив і хотів жити.

Важко почути.
— Тата вже не має..
Напевно, чули в небесах наш плач.
Скільки разів тоді, не пам’ятаю, сказали:
— Тату, ти за все пробач.

Тільки тепер, коли його не стало. Господь до себе Ангелом забрав.
Ми зрозуміли, що в дорослому житті не вистачає, тата, який
би сонечком назвав.

Немає дня, щоб не згадали тата, словами, які так і не почув.
Дітям своїм будем розповідати, що їх дідусь справжнім Героєм був.