ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ПОБРАТИМУ ІСПАНЦЮ
Ще вчора був.
З одної чашки каву, пили з тобою у холоднім бліндажі.
Розмова про війну, буденні справи, про те святе, що мали на душі.

Загинув на нулю, сьогодні, вранці.
Медбрат не встиг
йому закрити очі.
Мені сказали:
— Пом’янем Іспанця.
Я в цю реальність
вірити не хочу..

Здається, все в житті,
що треба, мав
Жив за кордоном.
Сестри, мама, тато.
Життя вдалося, бізнес, працював. Покинув
все, приїхав воювати…

Бандерівська текла у жилах кров. Не було сили, щоб його спинити.
До України рідної любов, кликала взяти зброю й боронити.

Тут був, як всі.
Ділився тим, чим мав.
В бою за спини інших
не ховався.
Побратимам, усе
допомагав, потрібним
і іншим бути тут старався

Бійців голив..
Веселий хлопець був.
Про Перемогу мріяли багато.. Він кожного розумів і чув, про себе не любив розповідати.

Командирів возив на авто. Серед бійців він був самим собою. Чому так вийшло, не знає ніхто, пішов на нуль, взявши у руки зброю.

Іспанець — був його позивний. Не розумію чим, притягував до себе. Надій добрий, щирий і простий, він, як Герой,
з бою пішов на небо…

Ще вчора, ранком,
він мене будив. Одну цигарку ми на двох палили. Кава холодна — її не допив, вороги артою, з усіх сторін накрили…

В Іспанії міг досі жити, але ні. Приїхав Україну боронити. Героєм він загинув на війні, пам’ять про Іспанця, буде жити…