ЧОРНИЙ АНГЕЛ ЗАБРАВ СИНА…
Чорний Ангел
душу взяв на крила.
Білий Ангел сину рай відкрив.
Видно мало Господа молила: не дожив,
не доспівав, не долюбив

Посмішкою землю зігріває.
Він зорею світить мамі
з неба.
Крил пташиних у мене немає.
Полетіти, сину, мій до тебе.

Приношу на могилу квіти.
Божевільний світ цей проклинаю.
Як без тебе мамі далі жити.
Я не знаю і ніхто не знає…

Дали повістку.
Взяв і не ховався.
— Якщо не я, то хто піде туди.
Мужній став, дорослий сам зібрався.
Ми не чекали горя і біди

Кожну звістку, як дар Божий чекала.
— Не хвилюйся, у мене ок
Хіба я думала тоді, знала, коли останнім буде той дзвінок.

За побратимів у бою
він не ховався. Нам мало про війну розповідав.
Очі втомлені, але син посміхався, живим нам повернутись обіцяв.

— Загинув! — ніби постріл
в спину.
Хотіла криком небо розірвати.
На щиті привезли домовину, люди в чорному йшли з квітами до хати…

Сина нема. Досі його чекаю. Героя в інший світ не відпустила. У спогадах живим шукаю.
Мій старший син, сама ростила…

З народження він завжди посміхався.
Рано вдома господарем став. Допомогти мені усе старався. Всяке було, він рук не опускав.

З хлопцями встигав футбол ганяти. На рибалці часом пропадав. Син був веселий, рішучий і завзятий.
В компанії всім настрій піднімав.

Рано на авто почав ганяти. Життя любив
і просто б хотів жити.
Мріяв вирости на ноги стати і справжній авто собі купити…

Здобув освіту в селі працював. Мені почав допомагати. В місто їхати не поспішав, наймиліша була рідна хата..

Повістку взяв.
Я не могла спинити.
Син в одну мить такий дорослий став.
Рідне село пішов він захистити, щоб ворог нашу землю не топтав.

Рік воював і побратими поважали. Не раз доводилося їх прикривати. До раю чорні Ангели забрали.
Лишилася могила і смерті дата…

Дістали тіло, привезли ховати. Сльозами не могла я воскресити.
Час не лікує. Продовжую чекати. Син буде завжди в моєму серці жити.

Пробач, синочку, що
не вберегла. І після
тебе залишилась жити. Мама тобі, колись, життя дала, а не могла від смерті захистити