Я НЕ ЗАГИНУВ, В НЕБО ПІШОВ ЖИТИ…
Нащо сльози…
Вінки, зітхання квіти.
Вічного нічого не буває.
Я не загинув — пішов в небо жити.
Тіло в землі — душа пішла до раю…

Тут побратими і війни нема.
Скоро Різдво — готуємось до свята…
Падає сніг, прийшла зима.
Хмаринка біла, тепер, моя хата.

Мамо не плач, вже рана не болить.
Я посміхаюся і за спиною крила..
— Мамо! — сказати встиг в останню мить.
І твої очі свічкою горіли.

Ти сильна, мамо, мене не вернеш.
Тримайся, не носи чорну хустину.
Тепер, за двох на світі ти живеш.
І зробиш все щоб пам’ятали сина…

Три роки вірила, надіялась, чекала.
Я без могили і хреста лежав.
Дякую тобі, що поховала.
Невідомим навіки не став.

Бажання мав страшну орду спинити.
Щоб ворог не прийшов на
наш поріг.
Хотілось жити! Так хотілось жити.
Не втримався в тім пеклі і поліг…

Від кулі впав, але піднявся
в небо.
До побратимів у небесний стрій.
Мамо, ти сильна! Плакати не треба.
Є вічність в небесах, я там живий…

Листа тобі не можу написати.
І подзвонити, бо зв’язку нема.
Тебе від лиха буду захищати.
Пробач, що залишилася сама.

Я чую, як говориш до світлини.
І просиш, щоб прийшов до тебе в сни.
Тільки не плач, пишайся своїм сином.
Героєм повернувся я з війни.