Лишились не дописані вірші.
Куля життя спинила на пів слові.
Забрала мрії світлої душі…
Де була сила Божої любові?!

Юне дівча у камуфляжі
й берцях.
Просила в смерті.
— Я ще жити хочу.
Перестало битись її серце
Не бачать сонця її добрі очі…

Лікарем вона хотіла стати.
Людей і світ старалась зрозуміти.
Людям надію дарувати.
Кар’єру мріяла колись зробити.

Розумна, доброзичлива і щира. Рішуча, вперта і така завзята..
Ціль в її житті була і віра, у 18 прийшла до військкомату.

Навчання, мрії — все відклала… Її спинити навіть не старались.
Сама контракт свідомо підписала, коли дорослі чоловіки боялись…

Сама для себе вибрала дорогу…
Навчилась, дрони запускала..
Кожного дня, про нашу перемогу, вона писала
Мріяла й писала…

Якою вона має бути — знала. Як її люди будуть святкувати… Посміхалася… Не. нарікала… Була з тих, які не звикли відступати…

Люта смерть її підстерегла. У 19 холодом накрила.
Господи, скільки на світі зла. Юна дівчина — хрест, квіти і могила.

Нічого ще не бачила в житті. Мамою… Коханою не стала…
Її ім’я читають на хресті.
— Мамо, я повернусь живою! — обіцяла.

Лишила свою маму у сльозах… Подвиг її всі маєм пам’ятати.
Про війну вона напише в небесах. Щоб міг Господь все наше горе прочитати…