ДВА ПОБРАТИМИ РАЗОМ ПОМИРАЛИ…
Два Ангели…
прийшли з війни до Бога.
— Чого так рано!? — Господь запитав.
— Обірвалася земна дорога.
Bσp0r життя в нас відібрав…

Стрункі, високі, воїни — Герої.
Йшли на позицію — то був останній шлях.
Кати прицільно вдарили із зброї.
Двоє загинули… Тепер, на небесах..

Сашко із Сумщини — взяв зброю в перші дні.
Не ради нагород, чи слави…
Миколу зустрів на війні.
Відважний хлопець, родом із Полтави…

У бій, пліч-о-пліч, вони
завжди йшли. Водою на позиції ділились.
Навіть мрії спільні в них
були. Вдома мами за синів молились.

В Сашка дружина… Микола — не встиг..
Серце патріота в грудях билось.. і ненависть одна до ворогів…
В повернутися живими не судилось..

Рік воювали .. Смерть дивилась в очі.
Один одного старались прикривати…
На позицію ішли тієї ночі,
коли ворог вдарив із гармати.

Разом загинули…
Тіло Сашка забрали…
Героя на колінах зустрічали.
— Микола безвісти пропав! — сказали..
Два роки мама вірила… Чекала…

Сашко до неї посміхався в снах…
Летів від сина звістку передати.
— Микола тут, зі мною, в небесах.
В небеснім легіоні ми солдати.

Два роки пошуків…
Як страшно було чути.
— Збіг ДНК, кати вернули тіло.
Такі слова до віку не забути.
Дві мами спільне горе поріднило…

Їх не зламали, в полон не взяли.
І забуття їх подвигу немає.
У вічність Героями пішли.
Господь відкрив для них ворота раю.

Смерть юних воїнів — це приклад для усіх.
Бо кожен, давно має зрозуміти.
Країну не діліть на захід і на схід.
Вставайте разом її боронити…