2 березня Назар їхав маршруткою на заняття з англійської мови. Звичайна поїздка, звичайний день… Але раптом — російська атака безпілотників. У транспорті паніка, страх, шок. Одна з пасажирок отримала поранення руки й почала втрачати кров.

Більшість людей, розгубившись, поспішили покинути маршрутку. І це можна зрозуміти — у такі моменти страх бере гору. Але Назар не втік. Разом із водієм він залишився біля пораненої жінки.

Хлопець швидко зорієнтувався: взяв ремінець від сумки, який передала інша пасажирка, і перетягнув поранену руку, щоб зупинити кровотечу. Чітко, впевнено, без паніки — так, як іноді не кожен дорослий здатен діяти.

Йому лише 15 років. Дев’ятий клас. Але в той момент Назар показав силу духу, людяність і сміливість, які викликають справжню повагу.

Назаре, дякуємо тобі. За відвагу. За небайдужість. За те, що не пройшов повз, коли іншій людині була потрібна допомога. Саме з таких вчинків і складається справжня сила нашого народу.

Ми пишаємося тобою. Україна тримається на таких людях — навіть якщо їм лише п’ятнадцять.