НАЙМОЛОДШИЙ ГЕРОЙ УКРАЇНИ…
Два роки,
для нас спокою немає.
З того дня, як ти на небесах.
Скажіть, якщо Герої не вмирають.
Чому батьки на цвинтарі, в сльозах.

Чому для них посмертно нагороди.
Свічка За Упокій, біля ікон.
Благословенні воїни свободи.
На небі їх вже цілий легіон.

Наш син, від роду дев’ятнадцять мав.
За що не брався, знаходив наснагу.
Здавалося, Господь його поцілував.
Дав розум, вроду, мужність і відвагу.

З добра і вогню було
у нього серце.
Першим бути завжди старався.
Фатом рано розбив люстерце.
Не дала доля йому щастя.

Війна…
Один із перших зброю взяв.
Кров бандерівська у венах вирувала.
Побратимів собою закривав.
А поруч смерть за ним уже стояла.

— До біса смерть!
Я повернусь живим.
Здобудем Перемогу, буду жити.
Молитвами були ми поруч з ним, не змогли від кулі захистити.

Чуже життя від кулі врятував.
Батька, чи сина зберіг для родини.
Небесним воїнам у 19 став.
Наймолодшим Героєм України.

Крізь вічність розумний погляд. Став болем для мами і тата. Ми знаємо, що ти поряд.
Не можемо обійняти.

Два роки, а ніби вчора.
Салют прощальний і домовина. Найбільше у світі горе, раніше себе, ховати сина.

Дві сестрички сумують
і брат.
Набирають твій номер досі.
Не поверне тебе назад, Листопад і холодна осінь.

Як важко свічку ставити За Упокій, своєму сину, який мав би жити. Питати в Господа:
— Скажи, Всевишній
мій, чому нас не береш?
А гинуть діти?!

За днями дні, а ніби одна мить. Тебе вернути вже ніхто не може. Хто тебе знав, в усіх душа болить.
СЛАВА ТОБІ! І ВІЧНЕ ЦАРСТВО БОЖЕ!