ХЛОПЧИНА ТІЛЬКИ ЖИТИ ПОЧИНАВ…
Я вистояв…
В полон не здався.
На коліна перед ворогом не став.
Мамо, я до останнього тримався.
— Малий, потрібно жити.
Хтось кричав.

Тоді, не зрозумів, що помираю.
Так тихо стало і очі закрив.
— Мамо, забери мене із раю.
Додому хочу, я так мало жив…

Неправда, що Герої
не вмирають.
Вони щодня сюди з війни ідуть..
Під прапором могили виростають.
На землю скоро небеса впадуть…

Так холодно мені в землі лежати.
Не чую спів пташок і шелест трав…
Твій син Героєм став.
Пишайся тату.
На полі бою я життя віддав…

Ще деревце не встиг
я посадити.
Сина після себе не лишив.
Могила, чорний хрест і квіти..
У вісімнадцять свічкою згорів…

Тепер, зорею вам свічу щоночі..
І пташкою біля вікна співаю
— Матусю, Мамо я додому хочу.
Тільки дороги з вічності немає.

Напевно, збожеволів білий світ.
Сльози, війна, щодня, хрести, могили.
Я мав від роду 18 літ.
Мене нема… Мене в бою убили…

Був воїном, не знав
що таке страх.
Для себе вибрав сам таку дорогу…
Став Ангелом. Тепер,
на небесах.
Бога прошу за нашу перемогу…