Я ЧУЛА ГОЛОС СМЕРТІ
Голос смерті:
— Сина вбили!…
Доля розстріляна твоя.
Тепер, щодня, стою біля могили.
Одне питання:
— Чому тут не я?!

В храмі ікони опускають очі.
На моїх скронях сивина, як дим.
В Бога я спитати хочу:
— Де ти був, як помирав мій син.

Чорна хустина душу накриває.
Одні летять, неначе з яблунь світ.
Війна собі найкраще забирає.
І не питає, скільки хлопцям літ.

Все було: кар’єра і освіта. Майбутнє, друзі, хороша робота.
Було бажання працювати жити, а в грудях били серце патріота.

Контракт підписав іще в АТО.
Себе знайшов, подобалось служити.
Його туди не забирав ніхто. Про свої справи Не любив нам говорити.

Додому повертався — йшов назад.
Там всі свої і кожен тебе знає.
Кожен воїн був для тебе брат.
От тільки смерть в бою не вибирає.

Напад ворожий в армії зустрів. Звички не мав такої — нарікати.
— Все в мене добре!
Так нам говорив, просив молитися за нього і чекати.

Гарячі точки… Пекло…
Скрізь син був.
Молилася за нього дні
і ночі. Господь мої молитви не почув…
Загинув син… Я вірити не хочу.

Ще не змирилася що поховала сина.
Що він в землі, я залишилась жити…
Моя перша, бажана дитина. З народження звичка була спішити…

З дитячих літ мені допомагав. В школі дуже добре Він навчався. З хлопцями футбол ганяв. Виходило — за що не брався…

Бачила — патріотом підростав. Правду, про Україну хотів знати.
В ліцеї Героїв Крут освіту здобував. В юридичному. На ноги стати.

Руки золоті з дитинства мав. У шахті довелося працювати. В армію пішов — контракт син підписав.. Був мужній, справедливий і завзятий…

Як тяжко говорити,
що він був. Як тяжко усвідомити немає.
Чому Господь молитви не почув, синів собі на небо забирає….

Для мене він онуків не лишив. Невістку не привів до мене в хату.
Скільки всього він встигнути хотів. Будете тепер Героєм спочивати

Мені говорять:
— Ти пишайся ним!!!
Та як пишатись смертю
може мати, що сина поховала молодим.
Рік за ним плачуть стіни хати.

Час не лікує, він лише минає. Допомагає хрест нести важкий.
Пам’ять про сина серці зберігає.
Поки я існую ти живий — ти живий.