Я ЇДУ ДОДОМУ..
Додому їду.
Мамо, зустрічай.
Знаю, болить, а плакати не треба. Ти назавждИ мене запам’ятай таким, як був востаннє, біля тебе…

Везуть мене.
А я прийти хотів.
Мамі букет троянд подарувати.
Пробачте, що онуків
не лишив не встиг вас, мої рідні, обійняти.

Який він довгий,
той останній шлях.
Люди на колінах зустрічають..
Пробач, мамо, за
Трійцю у сльозах.
За ту неправду, що
Герої не вмирають…

Душа моя давно на небесах.. Покинув світ,
а так хотілось жити..
Не хочу маму бачити в сльозах, знаю, що важко сина відпустити..

Закрита домовина
на щиті. Портрет і
чорна стрічка у куточку.
Нема страшнішого
нічого в тім житті, ніж мамин крик:
— Не йди від нас, синочку!!!

Я сам собі таку вибрав дорогу. Мав 20 літ і не боявся зла. Люди,
Бога просіть за Перемогу, щоб смерть моя даремна не була.

У домовині мій останній шлях. Дощем так сумно небеса зітхають. Душа летить до Бога, в небесах, тіло, як Героя поховають…

Чекала мама живого
з війни. Загинув син.
Не б’ється вже серденько. На скронях
не побачу сивини.
Не скажу:
— Мамо, ти не плач, рідненька!

Світлину мою тулить до грудей. Важкою наша зустріч буде нин.
Який то біль, коли своїх дітей у вічність проводжати в домовині…

Рідне подвір’я.
Люди, вінки, квіти..
Побратими на цвинтар понесуть. Будуть
друзі за мною тужити,
Салютами у вічність проведуть.

Грудки землі у мою нову хату. Я обіцяв живим, та не прийшов.
Людей на світі білому багато, для мене Господь місця не знайшов…

На небі нас, матусю,
так багато.
А хлопці йдуть з війни сюди щодня…
Тепер, я Ангелом вас буду захищати. захищати.
Бог крила дав — вони моя броня…

Вишиванку покладіть
у домовину.
На Божий суд я буду одягати.
Вас любив і рідну Україну, не міг я поміж вами вибирати…

Остання путь.
Я їду в рідний дім.
Де у світлиці рушники
під образами.
Загинув я. Героєм став усім. Та буду вічно жити
в серці мами.

Ви на могилі посадіть мені калину. Я соловейком буду прилітати. Ще напишіть
«Віддав життя за Україну». Став вічним болем своїм мамі й тату.