ТРИ РОКИ БОЛИТЬ ДУША ЗА СИНОМ…
Три роки болю…
На портреті чорна стрічка.
Мій син з дружиною, тепер,
на небеса.
Час не лікує… Він тече,
як річка.
Не відпустила, очі у сльозах.

— Ти як, Назаре?! — пишу СМС
Не відповість мені, а я чекаю.
Знаю… Нема в світі
чудес.
Ніхто не повернувся з раю.

У нього новий дім на небесах.
Дружина — Ангел й ненароджені онуки.
Три роки син живий в моїх думках…
Для мами більшої немає муки.

Першим пішов…
— Хто, як не я! — сказав.
Не боягуза — воїна зростила.
Він серце патріота в грудях мав.
Плакала, але благословила.

У самім пеклі був —
страху не знав.
Звички не мав такої — нарікати.
В бою побратимів прикривав.
Відважний був, рішучий
і завзятий.

Я молилася — Господь сина беріг…
Про війну не любив нам говорити.
Відпустка на рідний поріг.
Одружився, встиг сім’ю створити…

Сім’ю хотів, дітей, родину.
Щасливим бути — не багатим.
Господь забрав на небеса дружину…
Впала каменем на серце
в сину втрата…

В гарячих точках,
мужньо воював.
Не шкодував для перемоги сили…
Ворожий обстріл… Він упав.
Три роки моя стежка до могили…

Спогади лишились і світлини.
Мій перший, завзятим підростає… Такої відповідальної дитини,
на світі білому більше немає…

Меншого брата годував,
в садок водив. Займався спортом, їздив на змагання.
Машини, різну техніку любив.
Люди цінували за старання.

Мрія вирости, на ноги стати.
Свою майстерню відкрити.
Здобув освіту, почав працювати… Життя любив і просто хотів жити…

Взяв руки зброю, як війна прийшла… Хотів орду ворожу зупинити…
Пробач, мама життя тобі дала.