ПОБРАТИМІВ ЗАКРИВ СОБОЮ…
Мій синьоокий Янголе, на мить, прийди у сни, розлука серце крає. Душа моя у забуття летить, нащо їй жити,
як тебе немає.

Війна навколо полином гірчить. Минулого не хочу відпускати. Були щасливими з тобою
одну мить, її я буду вічність пам’ятати.

Здаються сном без тебе ночі й дні. Вони, наче, повз мене всі минають.
Одноманітні сірі і сумні
лиш спогади болючі залишають…

В минуле повертаюся.
Туди, де в храмі погляд твій колись піймала.
В ту мить, я зрозуміла назавжди, тебе у своїх мріях малювала.

В твоїх очах була небес блакить. Лишилась
в них вечірньою зорею.
Закарбувала в серці своїм мить, коли назвав мене вперше своєю.

Мені в долонях сонце дарував. Зривав в райських садах найкращі квіти. Так мене вірно, віддано кохав. Як мало нам судилось разом жити.

Щасливими ішли ми
під вінець. Простого щастя в Господа просили. Тоді, биття, наших обох сердець, почули Ангели й з небес благословили.

Військовим був. Мало вдома бував. Ті вихідні для мене були свято.
Коханий мені всесвіт дарував, любив на кухні все допомагати.

Стрункий, високий, добрий і простий, надійний, щирий,
мужній і вродливий.
Коханий, рідний,
чесний — тільки мій.
До усіх уважний,
завжди справедливий.

Нам донечку Господь
в родину дав, маленьке диво, схоже так на тата.
Він кожну мить із нами цінував. А поруч з ним був кожен день, як свято.

Здавалось, Міша жити поспішав. Для нас з маленькою діставав
зірку з неба. Квартиру
він для нас облаштував, старався, щоб було у нас що треба…

В АТО служив. Був справжній командир.
А для бійців став
Міша, ніби тато. Він
не зганьбив пагони
і мундир. Старався кожному пораду дати.

Солдата кожного в
бою беріг. Не раз, бувало, прикривав собою. Щоб повернувсь на рідний він поріг й скроні батьків не вкрились сивиною…

Війну на Сході, мій
Герой зустрів.
І перед ворогом не звик він відступати.
Нас берегти себе
дуже просив, а ще, молитися за нього і чекати.

Молилася за нього
всім святим, і берегла молитвами своїми.
Тоді Господь, напевно, був над ним, коли з котла бійців вивів живими.

У 28 підполковник став
Його підлеглі за відвагу цінували. До всіх відкрите й добре серце мав, не підведе і не
покине, знали.

Ми так чекали всі
тебе живим: я, донька, мама, тато і родина.
Та чорний крук звістку приніс нам в дім.
Неначе громом вдарило:
— Загинув!

Вчинив, як справжній український офіцер.
Про подвиг твій повинні пам’ятати.
За Україну, ти в бою помер, живими, щоб лишилися солдати.

Все було ніби у страшному сні.
Квіти, вінки і чорна домовина. Кричати
так хотілося мені.
— Я не вдова!!! Героя
я дружина!!!

Везли додому через блокпости. На кожнім честь Герою віддавали.
Був справжнім українськім офіцером
ти і Ангели тебе від
нас забрали.

Мрія тепер, одна в моїх думках. Одне бажання інших я не маю.
Тебе щоб обійняти в своїх снах, ще раз
почути «я тебе кохаю».

Куди не йду, скрізь самоти стіна. Куди
не гляну — бачу чорні
квіти.Все було б
добре, якби не війна
і ми могли б щасливо
й довго жити..

Стежка на цвинтар.
Йду щодня сумна.
Не знаю, де беруться жити сили?!
Хай буде проклята навіки та війна. І ті кати, що Мішу мого вбили…
автор Соломія Українець